"Чуєш у собі поклик поезії, але хто навчить тебе чародійницьких тайн? Собор оцей? Горда поема зодчества, вона щоразу хвилює тебе, щось навіває відлунням далекіх подій входить в твою молодість. І не треба тут руїни, чуєти ви, генії руйнацтва? Невже не доходить до вас оцей дух обжитості планети, певності, злагоди, який живе у таких витворах, в їхній гармонійності, --дух, що єднає людство?" (Олесь Гончар)

Украинцы во времена Киевского госудаства назывались росами. Царь Петр I заменил слово Московия на Рос-сия и тем самым закрепил полное крепостное право на историю и название целого народа россов-украинцев.

Запровадження християнства на Україні - Русі широко сприяло блискучому розвиткові давнєукраїнської церковної архітектури. Поряд з будівництвом храмів з дерева будуються величні муровані храми, пребагато оздоблювані (як і княжі палаци) фресками, мозаїками, дорогоцінними каменями, сріблом і золотом. Характер архітектури, як і сама архітектурна композиція храмів, зразу ж стають відмінними від візантійських зразків церковного будівництва, хоч на будівництво першоі в Києві мурованої ( Десятинної) церкви були запрошені візантійські майстри. Візантійська будівельна техніка й вироблені віковими архітектурними традиціями типи візантійських храмів залишили належний відбиток у творах київських майстрів, однак висока культура України - Руси з її своєрідним і самобутнім мистецтвом сприяла створенню нового візантійско-українського архітектуроного стилю. Типовим й цілково по-мистецьки завершеним в своїй архітектуній композиції був т. зв. хрестокопульний храм. Започаткований в Київі, цей тип храму (інколи з дуже малими відмінами) швидко поширювався на цілій території величезної Київської держави. Основою хрестокопульного храму є прямокутник в пляні, розчленований чотирма масивними стовпами на дев'' ять квадратів. Ці стовпи є опорами для межилучників, підбанника та центральної бані. Перетинання головних (поперечної й подовжньої) нав творять центральний квадрат й основний архітектурний хрест пляну. Нави перекрито вздовж циліндричними склепіннями, а кутові їх частини - напівциркульними. Зі східної сторони храму виступають півкружжя вівтарних апсид. Додаток до чотиристовпного поділу пляну ще однієї західної частини творить тип шостистовпного храму. Поширення храму в поперечному напрямкові творить пятинавову композіцію пляну, найдосконалішим типом якого є тринадцятибанна катедра св. Софії. Багатобанність і опасання - це характеристична риса давньоукраїнських храмів була застосована в наших церквах впродовж багатьох століть. В захдній частині храму споруджувались хори, які в більших церквах продовжувались і над боковими навами. Хід на хори влаштовувався у вежах зі сходами, в товщі муру. Вівтарна частина храмів відмежовувалась невисокою вівтарною перегородкою, що являла собою початкову форму пізніших іконостасів в украінських церквах.

Десятинна церква. Про таку визначну подію, як будівництво Десятинної церкви, літописець оповідає досить докладно, а саме що велю кн. Володимир "помъсли създати цркъвъ святьія Богородица; и пославъ, приведе мастеръі отъ Гръкъ. И наченшю же зъдати, яко съконча зижа, украси ю иконами, и поручи ю Анастасу Кърсунянину, и попы кърсуньскыя пристави служити въ ней; и въда ту все, еже б взялъ въ Корсуни: иконы и съсуды и кресты". (Лаврент. літ., під 989 р.) Створений в Київі з прибулих і місцевих майстрів мистецький колектив будовою Десятинної церкви започатковує на Україні - Русі будівництво і оздоблення храмів в українсько - візантійскому стилі. Десятинну церкву будували впродовж 989 - 996 рр.

Довкола храму були збудовані муровані будинки для духівництва та співаків ("двместиків") і новий княжий палац, а також інші допоміжні й господарські будинки. Новий храм св. Богородиці став усипальнею великих князів київських. В ньому були спеціяльні місця для поховань (аркосолії). Історія цього першого великого і пребагато оздобленого київського храму дуже сумна. Року 1017, під час великої пожежі в Київі, Десятинна церква горіла, але після цього була відбудована, поширена і додатково оздоблена в. кн. Ярославом Мудрим. Великих втрат зазнала церква в другій половині Х І І ст. (р. 1169) військо суздальского кн. Андрія Боголюбського плюндрує і руйнує Київ. Про цю подію літописець оповідає так : "грабиша два дні весь град: Подолів, і Гору, і монастирі, і Софію і Десятинную Богородицю -і ні бисть помилованія нікому же...І взяша імпнія множество, і церкви обнажиша іконами і книгами, і колокола изнесоша есъ: ы вся святины взята бысть". В 1203 році Десятинну церкву пограбував Рюрік Ростиславович, який позабирав з київських храмів "хрести честниї і сосуди священниї, і книги, і порти (одяг) блаженнихъ князів". В 1240 році, коли ватаги монголів на чолі з ханом Батиєм вдерлися до Києва, --решткиоборонців столиці окопалися навколо Десятинної церкви і боронилися вже в ній до останку, поки не обвалилися перекриття і галерії від великого агромадження на них людей, поховавши під своїми руїнами обложених. На початку ХVII ст. на руїнах Десятинної церкви існувала дерев'' яна церковця.Французький інженер Боплян описує руїни Десятинної церкви, зазначаючи, що стіни її були вкриті написами і досягали височини вже тільки 5-6 футів. В 1635 -1640 рр. митрополит Петро Могила, використовуючи рештки стін південнозахідного кута церкви, відбудував цю частину у вигляді мініятюрної церквочки із гранчастим вівтарем. Московська залога, що окупувала Київ прибудувала до цієї церковці трапезну і надбудувала поверх з церквою Петра і Павла. В 1758 р. церкву ремонтувала черниця Нектарія (княгиня Наталія Долгорукова). Під час цього "ремонту" позбивано з стародавніх стін церкви багато літер. В 1824-26 рр. археолог-аматор Кіндрат Ложвицький проводив розкопи решток стін та фундаментів Десятинної церкви. Цього року знову знайдено саркофаг. Петро Могила визнав за Володимирів. Згодом 1826 року був знайдений ще один (шиферний) різьблений саркофаг з похованням княгині й численними окрасами з золота, перегородчастим емалем. Це було поховання кн. Ольги. Ці дослідження викликали велике заінтересування в місцевих київських і петербурзьских колах, і незабаром вирішеновідбудувати Десятинну церкву.

Проте така відбудова не означала рестоврації а побудову на фундаментах старої -- зовсім нової церкви. Проект відомого київського архітектора А. Меленського віджилино, а був прийнятий проект петербурзького архітектора В. Стасова. За цим проектом і була збудована в 1828-42 рр. нова, важка і незграбна, церква з присадистими московськими банями та цибулястими, як на Московщині, главами.

Будувалась нова церква на кошти "великодушнаго чтителя священной древности", заштатного гвардії поручника і багатого поміщика - А. Аннєнкова. Під час будівництва були зламані до рештки останки давніх стін і залишено самі фундаменти, на яких і побудовано нову церкву. На щастя, Аннєнковська церква була значно менша своєю площею від старовинної і займала тільки пвденнозахїдню (більшу) частину старих фундаментів вівтарних апсид і частини прилеглих до них фундаментів галерій залишились незабудованими. Зовні в південну стіну нової церкви без певного порядку були вмуровані рештки давніх рельєфних літер з первісної будови Десятинної церкви.

В новій Десятинній церкві зберігались останки первісної церкви: стародавньої мозаїчної підлоги з різних гатунків мармуру та малинового кольору шиферу, а також дорогоцінні рештки мозаїк, керамічних плиток, фрагменти фрескового малювання, уламки мармуру та шиферу з архітектурних деталв тощо, даній дзвін, цеглини з родовим знаменом київських князів - трезубом та інші деталі старовинної будови, знайдені під час нового будівництва і археологічних розкопів. Більша частина знайдених під час розкопів речей (золоті й інші дорогоцінні речі та оздоби стародавньої церкви) зникла. Їх привласнив " великодушний чтітель священной древності" - Аннєнков. Пізніше цей скарб перекупив інший "чтітель" - російський помещік Кір'' яков і вони опинились поза межами України.

В 1908-11 рр. за заданням петербурзьскої археологічної комісії навколо Десятинної церкви проводились археологічні розкопи під керівництвом археол. Д. Мілеєва. Він перший на грунті своїх обмірів склав близький до дійсного плян первісної будови церкви - виявив фундаменти кам''яного княжого будинку на півднь від Десятинної церкви. Під час цих розкопів знайдено новий скарб золотих і срібних окрас, найцінніші речі з якого (сережки, ковти, браслети, перстні, срібні монети, гривні тащо) опинилися в Петербурзі і знаходяться там, у місцевих музеях і донині.

В 1934 р. большевицька влада зруйнувала "аннєнківську" Десятинну церкву. Уламки архітектурних деталів, княжі саркофаги, фрагменти, оздоби фресок, мозаїк, мозаїчних підлог та ін. рештки первісної будови,що знаходилися в новій церкві, пернесено (щоправда далеко не всі) до Софійського архітектурно-історичного музею.

Фрагменти різьблених мармурових плит з Десятинної церкви.

По зруйнуванні новоі Десяттинної церкви, археологічними розкопами 1939-40 рр. виявлено зацілілі фундаменти, а місцями і нижні частини стін первісної церкви. Встановлено технічні способи тодішніх будівельних майстрів: дерев''яні лігарі і кілочки під фундаментами, роз''єднаність окремих фундаментів, різницю будівельних матеріялів в пізніше добудованих (ХІ ст.) частинах тощо. Розкопами встановлено, що до збудування церкви ця ділянка в ІХ-Х ст. знаходилась за ровом міста кн. Володимира і що це було місце стародавнього некрополю. Воно згодом було засипане, щоб підготувати пляц до будування Десятинної церкви.З огляду на розташування церкви на насипному грунті ( на місці стародавнього цвинтаря) є цілком виправданим переведене тодішніми будівниками ущілнення грунту дерев''яними лігарями і густо забитими в грунт кілками, - що до недавнього часу вважалось не за конечну потребу, а за спосіб, занесений якимись чужоземними майстрами. Детальними обмірами встановлено точний плян стародавньої церкви. Це був храм з трьома навами, які закінчувалися в сжідній частині зімкнутими, підковоподібними вівтарними апсидами (тип, поширений в Херсонесі) і зовнішніми гілеріями з південної, північної і західної сторін.

В 1017 році, після пожежи первісна Десятинна церква була відбудована і добудована вел. кн. Ярославом. Ця добудова, на нашу думку, полягала в поширенні церкви з південної, північної й західної сторін, тобто - в поширенні (а може й надбудованні) галерій опасання. На пляні фундаментів церкви, складеному на підставі останніх розкопів (1938-39 рр.), переведених Київським Археологічним Інститутом Української Академії Наук, виразно видно, що фундаменти північнозахідної іпівденнозахідної частини галерій не збігаються з фундаментами відповідних до них стін первісної (Володимирової) церкви. Крім того, в східному зовнішньому фундаменті північної галерії, а також у другому ( від сходу) і в четвертому внутрішніх фундаментах південної галерії ясно вирізняються в певних місцях стовшення (виступи) муру по обох його боках. До того ж - ці стовшеня чи виступи є на однаковому віддаленні від зовнішніх стін обох бічних нав церкви. На підставі цього висновку подаємо один з варіантів реконструкції первісного пляну Десятинної церкви. Тому, що розвинений після Ярославової добудови плян Десятинної церкви ліг в основу пляну кафедри св. Софії - наш реконструктивний плян первісної будови Десятинної церкви, цілком природно відповідає засадам плянування та розміщення нав і трансептів Софійської катедри.

Десятинна церква: Плян фундаментів за матеріялами архіологічних розкопів.

Десятинна церква: Реконструктивний плян Х ст. (затушовано) й добудови ХІ ст. (заштриховано). Маштаб свагельний для обох плянів. Рекострукція зроблена архітектором, проф. Олексой Повстенко

Отрывки из книги известного украинского архитектора Олэксы Повстэнко, который работал над реконструкцией здания Капитолия в Вашингтоне в 60-х годах.